Народився 2 лютого 1812 року.

Закінчив Ніжинську Гімназію вищих наук князя Безбородька (1825-1831). Під час навчання була написана більша частина відомих байок та поезій. Автор тексту найвідомішого російського романсу «Очи черные».

Євген Гребінка одним з перших звернув увагу на молодого Тараса Шевченка і взяв безпосередню участь в організації його викупу з кріпацтва. Саме йому українська культура завдячує тим, що у 1840 році «Кобзар» побачив світ.

Почесний громадянин Києва (1872).

Як київський губернатор (1839-1852) багато зробив для Києва: займався добродійністю, сприяв розвитку науки і освіти. За його кошти вимощений Андріївський узвіз, на Театральній (Європейській) площі споруджений фонтан, який кияни назвали «Фундуклеївський», побудований Миколаївський ланцюговий міст (перший капітальний міст через Дніпро у Києві, що існував у 1853-1920 роках), та будинок першої Київської міської Думи. Створив першу в Російській імперії жіночу гімназію, яка мала назву «Фундуклеївське жіноче училище» (відкрита 7 (за ст. ст.) січня 1860 р.).

Народився в 8 березня 1904 року в Ніжині у родині священика ніжинського Миколаївського собору протоієрея Георгія (Юрія) Спаського.

Випускник Ніжинської класичної гімназії при Історико-філологічному інституті (1914-1921), НІНО (1921-1925). Після закінчення Інституту мовознавства та історії матеріальної культури при Ленінградському державному університеті (1928), повернувся до Ніжина, де взяв участь у створенні Ніжинського окружного музею, ставши першим його директором. У Ніжині проводяться міжнародні наукові конференції – Спаські читання (2010, 2012).

Провідний фахівець із російської нумізматики. Головний охоронець відділу нумізматики Державного Ермітажу. Засновник радянської (російської, а через своїх учнів також української та білоруської) наукової нумізматичної школи. Похований у Санкт-Петербурзі.

Народився 27 лютого (16 за ст. ст.) лютого 1756 року.

Пожертвував на заснування Ніжинської гімназії вищих наук будинок із садом, а також видав з цією метою 210 тис. крб., призначених його братом Олександром Безбородьком для благодійних справ. До того ж зобов’язався й надалі вносити на утримання гімназії по 150 тисяч крб. щороку.

Народився 1651 року в місті Ніжині.

Єпископ Православної російської церкви, Архієпископ Чернігівський (з 1697 р.), митрополит Тобольський (з 1711 р.). Відомий своєю місіонерською і богословською діяльністю. Засновник Чернігівського Колегіуму (1700) – прообразу духовних семінарій. Прославлений у лику святителів 10 червня 1916 року. Пам’ять святителя Іоанна здійснюється в третю неділю по П’ятидесятниці, в день святкування Собору Галицьких святих.

Народився 28 липня 1810 року.

Закінчив Ніжинську Гімназію вищих наук кн. Безбородька, де також вчилися його три брати – Петро (1816 p н.), Андрій (1817 р н.) і Олександр (1819 р н.).

Академік Імператорської Санкт-Петербурзької Академії мистецтв (1849). Учень Карла Брюллова та Олексія Венеціанова. Професор живопису (1851). Працював у жанрі портрету, пейзажу тощо. Написав портрети М. Гоголя, Є. Гребінки, О. Кольцова. Приймав активну участь у викупі Т. Шевченка з кріпацтва. Його учнями були видатні російські живописці В.Г. Перов (1834-1882) та І.І. Шишкін (1832-1898).

В ранньому дитинстві повністю втратив зір. Після закінчення Київського університету (1940) був направлений на роботу в Ніжин адвокатом Ніжинської міської колегії адвокатів. Єдиний у світі незрячий керівник підпілля. Іменем Я. П. Батюка названі вулиця в місті Ніжині , встановлено погруддя (1967), на будинку де розташовувався штаб підпільників, встановлена меморіальна дошка, на місці розстрілу — пам'ятний знак.

Про діяльність Батюка Я. П. і ніжинського підпілля у 1984 році поставлено двосерійний фільм «За ніччю день іде» (режисер – О.І. Бійма). Роль Якова Батюка зіграв В.О. Конкін.

Доктор філологічних наук (1935), член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук (з 1926), член-кореспондент АН СРСР (з 1943). Дослідниця стародавніх російської та української літератур, фольклору.

Відомі наукові праці з історії демократичної сатири XVII століття, російського і українського шкільного театру, драми. Зробила значний внесок у дослідження давньоруських пам’яток – «Слова о полку Игореве» та «Хождения за три моря» Афанасія Нікітіна.

Народився 20 листопада 1717 року в місті Ніжині. Митрополит, єпископ могилівський і архієпископ білоруський, професор і ректор Києво-Могилянської академії, відомий український письменник. Автор кількох прозаїчних і віршованих праць, переважно на духовну та морально-естетичну тематику. Відстоював інтереси православної церкви, виступав проти унії і за навернення уніатів на православ’я.

Походив з шляхетської родини Кониських. Освіту здобув у Київській Академії (1728-1743). Заснував (1757) та опікувався Могилівською семінарією. 26 серпня 1993 року рішенням Синоду Білоруської Православної Церкви Георгія Кониського було причислено до лику місцевошанованих святих. В одному з віршів є рядки, присвячені місту свого народження: «Град Нежин – мой отец, а Киев – мой учитель». Ім’ям Г. Кониського було названо одну з вулиць Ніжина, що з 1919 р. перейменована на вулицю Богдана Хмельницького.

Народився 5 березня 1827 року. Навчався в Ніжинському юридичному ліцеї (1849-1855).

Байки Глібова, написані у Ніжині, здобули визнання товаришів і навіть деяких викладачів; зокрема професор теорії та історії літератури М. Тулов вважав, що «байки Л. Глібова у показі побутового життя українців – цілком самостійна й дуже цінна праця і є великим внеском у літературу». Похований у Чернігові. На пам’ятнику поетові, спорудженому на кошти громадськості, було викарбовано слова В. Самійленка, написані в день смерті Глібова.

...І от замовк твій голос, погас огонь ясний,
Що в темному світі окопі;
Але не вмре поет у пам’яті людській.
Згадаєм ми тебе в недоленьці лихій
І в кращий час нової долі.

Народилася 20 січня 1885 року в місті Ніжині.

Вихованка Ніжинської жіночої гімназії. Брала участь у місцевому драмгуртку, яким керувала Марія Заньковецька. Зберігся житловий будинок актриси на вулиці Батюка, 8.

Працювала у трупі Миколи Садовського з дня заснування театру (з 1906 до 1920 року). Грала у фільмах: «Запорізький скарб» (1913, дівчина), «Злива» (1929, Катерина II). У 1944 р. виїхала за кордон. Померла в Австралії.

Народилася 4 серпня (23 липня за ст. ст.) 1854 року в с. Заньки Ніжинського району.

Навчалась у Ніжинському приватному французькому пансіоні мадам Шер. У 1876 році вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв’язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902-1924 рр. та з перервами, повертаючись після гастролей, – до 1932 р. Керувала ніжинськими аматорськими театральними гуртками (1906, 1913-1915).

Перша Народна артистка УРСР (1923). На урочистості вручення звання до Києва прибула делегація з Ніжина у складі Ф.Д. Проценка, Т.А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання, в якому говорилося: «…корифеї критики і літератури схилили голови перед Вашим генієм і визнали в пресі, що Ваш талант сяє яскравіше, ніж талант всесвітньої Сари Бернар…».

До нашого часу зберігся будинок актриси. Іменем М.К. Заньковецької в Ніжині названо училище культури і мистецтв, вулицю, площу, на якій у 1993 р. встановлено меморіальний пам’ятник актрисі (скульптор Олександр Скобликов).

Народився 8 жовтня 1911 року в м. Ніжині та прожив разом із родиною близько 10 років (за іншими даними 5 років).

Народний артист РРФСР (1965). Видатний російський шансоньє. Зіграв у 35-х кінофільмах. 7 жовтня 2011 року в Ніжині з нагоди 100-річчя від дня народження Бернеса на будинку №70 по вул. Овдіївській (колишній Мільйонній), де він народився, відкрито оновлену меморіальну дошку (з помилковою датою народження – 7 жовтня), а 13 жовтня 2011 року в Графському парку – бронзову скульптуру Аркадія Дзюбіна, якого зіграв М.Бернес у фільмі «Два бійці». (скульпт. Володимир Чепелик та Олександр Чепелик, архіт. Володимир Павленко).

Народився 1 (20 березня за ст. ст.) 1809 року. Навчався в Ніжинській Гімназії вищих наук кн. Безбородька (1821-1828). У Ніжині написав свої перші літературні твори: сатиру «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», поему «Ганц Кюхельгартен»; видавав рукописні альманахи; створив аматорський театр, де був режисером, актором і оформлювачем.

Ніжинці вшановують пам’ять М. Гоголя: відкрито перший у Росії пам’ятник М.В. Гоголю (1881, скульптор П. Забіла); з нагоди святкування 100-річчя від дня народження письменника, на фасаді інституту відкрито меморіальну дошку (1909); створено музей Миколи Гоголя (1927); на території НДУ встановлено пам’ятник письменнику (1975). Його ім’ям названо: центральну вулицю міста, площу, сквер, університет, ЗОШ №5.

Народився в травні 1801 року в місті Ніжині.

Навчався в Ніжинському народному двокласному училищі (тепер у цьому будинку школа №1, за адресою: вул. Гребінки, 4).

Батько – засідатель Ніжинського повітового суду.

Один із найактивніших членів Південного товариства. Член Товариства об’єднаних слов’ян (з 1825 р.). Покарання відбував у м. Нарим Тобольської губернії (з 1826 р.), с. Курагинське Єнисейскої губернії (з 1837 р.), с. Теснінське (з 1839 р.). Помер у Мінусинську.

Народився 27 (16 за ст. ст.) грудня 1737 року в місті Ніжині.

Родоначальник архівної, бібліографічної справи. Член Російської Академії (1808). Автор понад 30 наукових видань.

Закінчив Ніжинську грецьку школу, навчався в Київській і Московській духовних академіях. Із 1762 і до кінця життя працював в архіві Колегії (згодом Міністерства) закордонних справ у Москві, де пройшов шлях від архіваріуса до управляючого архівом. Врятував майже всі матеріали Московського архіву під час пожежі 1812 року.

Народився 21 серпня 1909 року.

Дитячі роки (1911-1913) провів у Ніжині, де законовчителем у Ніжинському історико-філологічному інституті працював його батько – філософ, богослов професор Микола Боголюбов (1872-1934).

Доктор фізико-математичних наук (1930), професор (1946), академік АН УРСР (1948) та АН СРСР (1953). Почесний член багатьох АН та наукових товариств. Заслужений діяч науки УРСР (1970). Створив наукові школи з нелінійної механіки, статистичної фізики і квантової теорії поля. Працював директором Інституту теоретичної фізики АН УРСР, директором Математичного інституту АН СРСР, директором Об’єднаного інституту ядерних досліджень у м. Дубно. За видатні заслуги в розвитку математики, механіки та теоретичної фізики удостоєний звання двічі Героя Соціалістичної Праці (1969, 1979), лауреата Ленінської (1958) та трьох Державних премій СРСР (1947, 1953, 1984).

Народився 25 жовтня (13 за ст. ст.) 1860 року в місті Ніжині в сім’ї поштаря місцевої поштової станції. Закінчив Ніжинську двокласну міську школу (1868-1870), класичну гімназію при Ніжинському Історико-філологічному інституті кн. Безбородька. На фасаді будинку, де народився художник (тепер музей «Поштова станція»), встановлена меморіальна дошка (1970, скульптор С. Кантура). Одна з вулиць міста названа на його честь.

Випускник Петербурзької Академії мистецтв (1885). Академік (1890), дійсний член Імператорської Академії мистецтв (1913), заслужений діяч мистецтв РРФСР (1937), лауреат Державної премії СРСР (1941). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1940).

Мистецька спадщина понад 11 тисяч живописних полотен, малюнків, графіки і офортів, які зберігаються в музеях України, Російської Федерації, у приватних колекціях (в т.ч. й закордонних).

Народилася 25 лютого 1901 року в місті Ніжині.

Академік Академії наук СРСР (1958), дійсний член Академії педагогічних наук (1947). Причетна до витоків становлення радянської історичної науки. Керувала створенням першої узагальнюючої праці з радянської історіографії «Нариси історії історичної науки СРСР» (т. 2-5). Нєчкіній М.В. належить ідея створення першого у країні видання «Історія та історики», в якому розроблялися проблеми радянської та загальної історіографії. Підготувала до публікації більше 500 віршів, які зберігалися після її смерті в архівах РАН. Вперше опубліковані у книзі Ади Сванідзе «Друга муза історика» (2003).

Народився 20 вересня 1809 року. В Ніжині юнак опинився через те, що його батько, В.Г. Кукольник, був призначений першим директором новоствореної гімназії. Закінчивши Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька (1821-1829), свідоцтва, однак, не отримав через те, що був основним звинувачуваним у «справі вільнодумства», розпочатій по доносу після подій грудня 1825 року (повстання декабристів). Літературну діяльність розпочав під час навчання у Гімназії, але перші твори не збереглися, бо у свій час були вилучені при обшуках. Гімназійний товариш Миколи Гоголя.

За віросповіданням родина Кукольників – уніати (греко-католики). Хрещеним батьком Нестора, став цар Олександр I. На вірші Н. Кукольника написали музику 27 композиторів (більш, як 100 пісень і романсів), у тому числі М.І. Глінка, О.Є. Варламов, П.П. Булахов. Помер в Таганрозі при загадкових обставинах. У 1931 році його могила була осквернена. Сьогодні місце могили невідоме.

Народився 11 березня (28 лютого за ст. ст.) 1816 року.

Випускник Ніжинського фізико-математичного ліцею кн. Безбородька (1835). Під час навчання зблизився з Євгеном Гребінкою.

Був інспектором шкіл грамотності, завідував музеєм Петропавлівської фортеці. Заснував газету «Петербургский листок», редагував журнал «Искра». Уклав українсько-російський словник (1855, не надрукований). Писав вірші, прозові твори, літературно-критичні статті. Деякі поезії зі збірки «Що було на серці» (1855) близькі до народних пісень. Супроводжував Тараса Шевченка в подорожі Лівобережною Україною (1845-1846). Цінний фактичний матеріал містять його «Спогади про Т.Г. Шевченка», фольклорні публікації, етнографічні праці – «Нариси полювання в Малоросії» і «Подорож у Південну Росію» (в 2 т., 1863).

Народився 18 серпня 1836 року у с. Переходівка Ніжинського району.

Дитинство пройшло у Ніжині, про яке він згадував у своїх спогадах так:

«Ніжин – місто невелике. Водночас воно було осередком просвітництва Чернігівщини та півночі Полтавщини. Тут красувався тоді Безбородьків ліцей. До того ж за Ніжином було славнозвісне минуле історичне, особливо торгашеське, тому серед людності було вдосталь людей із статками».

Закінчив Ніжинську дворянську повітову школу.

Автор слів пісні «Молитва за Україну», перекладу «Щоденника» Т.Г. Шевченка. Один із перших біографів Т.Г. Шевченка.

Народилася 31 травня (19 за ст. ст.) 1874 року. Сім’я переїхала до Ніжина у 1875 році, де батько Антон В’ячеславович Добіаш викладав грецьку мову в Історико-філологічному інституті кн. Безбородька. Закінчила Ніжинську жіночу гімназію П. Кушакевич з золотою медаллю (1881-1890).

Захистила в Сорбонні докторську дисертацію (1911). Перша жінка-магістр у Російській імперії (1915). Член-кореспондент АН СРСР (1929). Голова Всеросійської вчительської спілки (1904-1906 рр.); викладач Вищих жіночих курсів (Бестужевських) (1907). Підготувала і видала перший посібник із латинської палеографії російською мовою (1923).

Народилася 17 липня 1891 року в місті Ніжині.

Відома як дружина художника Пабло Пікассо й мати його сина Пауло. До одруження виступала у трупі «Російський балет» Сергія Дягілева. Залишилося багато портретів О. Хохлової, написаних Пікасссо. Знаменитий «Портрет Ольги у кріслі» зберігається у Музеї Пікассо в Парижі. Похована на цвинтарі Гран-Жас у Канні. Напис на могилі: «Ольга Руїз Пікассо, уроджена Хохлова».

Народився 1 листопада 1891 року в місті Ніжині.

За даними метричної книги, охрещений у Ніжинській Іоанно-Богословській церкві як Йосиф, батько – ніжинський козак. Закінчив Ніжинську гімназію.

Під час Першої світової війни – хорунжий російської армії. Учасник бою під Крутами. Належав до когорти засновників ОУН і входив до складу вищого керівництва Організації – Проводу Українських Націоналістів. Нагороджений за хоробрість орденом святого Георгія. Керівник відділу Організації Українських Націоналістів в Люксембурзі та в суміжних областях Франції (1929).

Помер в Еші-Альзет у князівстві Люксембург.

Народився 7 серпня 1819 року.

Працював у канцелярії Ніжинського фізико-математичного ліцею (1836). Автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада» (1846), події якого відбуваються у Ніжині 1663 року. За словами Івана Франка, «Чорна рада» – «найліпша історична повість в нашій літературі», а Тарас Шевченко писав так: «Спасибі тобі, Богу милий, друже мій великий за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю в третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі…».

Учасник Кирило-Мефодіївського братства. Автор першої фонетичної абетки для української мови, що лежить в основі сучасного українського правопису. Переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона, балади А. Міцкевича. Останні роки життя провів на хуторі Мотронівка (нині село Оленівка) Борзнянського району, де і похований.

Народився 26 листопада 1806 року. Інспектор Ніжинського юридичного ліцею кн. Безбородька та міської гімназії (1849–1859). У Ніжині задумав перекласти українською мовою Святе Письмо.

Здійснив перший повний переклад українською мовою Євангелій (завершено у листопаді 1861 р.). Пізніше переклав «Діяння Апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир». Російська Академія наук визнала його переклад найкращим серед усіх аналогічних слов’янських перекладів, але через мовну політику Російської імперії, друкувати Євангелія окремими випусками почали лише 1906 року. Написав українською мовою курс «Священної історії» для початкових шкіл і народного читання. Доля деяких рукописів невідома. Помер в селі Шняківка Ніжинського району, де й похований на цвинтарі біля сільської церкви.

Нагороджений орденом Станіслава III ст. (1859).

Народився 12 листопада 1773 року (9 кислева 5534 – 9 кислева 5588 за єврейським календарем). Другий Любавицький Ребе, син Альтера Ребе, засновника ХаБаДу (однієї із течії хасидизму).

Завдяки його діяльності центр світового хасидизму був переміщений у Ніжин. Похований у Ніжині на єврейському кладовищі.

Його могила (Оель) є місцем паломництва прочан з усього світу. 19 листопада 2007 року біля Оеля була відкрита синагога. З приїздом Дов Бера Шнеєрсона в Любавичі (в 1813 р.) містечко Могилевської губернії (тепер Смоленська область, Російська Федерація) стало центром Хабаду, а його лідери стали називатися Любавицькими.

Народився 12 січня (30 грудня 1906 р. за ст. ст.). Дитячі роки провів у Ніжині (1906-1914), навчався у Ніжинській гімназії.

Академік АН СРСР (з 1958). Конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів. Під його керівництвом створено перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проект космічного корабля «Союз». Був репресований. На його честь названо астероїд 1855.

Народився 25 червня 1911 року. Дитячі та юнацькі роки провів у Ніжині.

Навчався в Ніжинській трудовій школі №7. Почесний громадянин Ніжина. Подарував Ніжину зібрання картин, які виставлені у картинній галереї НДУ ім. Миколи Гоголя, художньому відділі Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського.

Народний художник СРСР і УРСР, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Пейзажист. Працював також у жанрах натюрморту та портрету. Численні твори присвячені Києву, цикли самаркандських і загорських етюдів (1942), фронтових етюдів і етюдів зруйнованого Києва (1944), цикл карпатських краєвидів (1947), пейзажі шевченківських місць, кримські етюди (1956). Роботи експонувалися на виставках як в СРСР так і за кордоном.

Народився 13 грудня 1921 року в м. Ніжині.

Постійно спілкувався з ніжинцями, вів листування. Приїздив до Ніжина у 70-90 роки XX ст. Виступав з концертом у Ніжинській дитячій музичній школі (1978).

Один із найбільших солістів-трубачів XX століття. Народний артист РРФСР (1976). Професор музично-педагогічного інституту ім. Гнесіних (1971-1990), диригент філіалу Великого театру Росії (1957-1959), соліст Великого театру Росії. Викладач Академії музики ім. Я. Сібеліуса в Гельсінкі (1991-1992). У складі оркестру штабу Московського військового округу брав участь у параді на Червоній площі 7 листопада 1941 року.

2009 року Міністерство культури Російської Федерації заснувало Міжнародний конкурс музикантів-виконавців на мідних духових інструментах ім. Т.О. Докшицера.

Праці: «Из записной книжки трубача» (1995), «Трубач на коне» (1996), «Путь к творчеству» (1998).

Народився 19 червня 1838 року. У 1905 році, коли молодший син художника Георгій вступив до Ніжинського історико-філологічного інституту, родина Федерсів переїхала до Ніжина.

Навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв (1856-1862). Академік Петербурзької Академії Мистецтв (1880). Його картини експонувалися у Росії, Лондоні (1872), Берліні (1886), Парижі (1889). 19 січня 1909 р. Юлій Федерс помер у злиднях у Ніжині. Студенти Ніжинського історико-філологічного інституту несли на руках домовину з тілом художника цілий квартал. Був похований на території Іоанно-Милостивого православного кладовища. На могилі встановили металевий хрест з написом: «Академик Юлий Иванович Феддерс. 19.VI.1838-19.І.1909». У 1984 році було урочисто перенесено надгробок з поховання Ю.Я. Федерса (на той час вже втрачене) на територію Центрального міського Троїцького кладовища. На фасаді будинку № 7 на площі Гоголя, де в 1905-1909 роках мешкав Федерс, встановлено меморіальну дошку.

Народився 22 (10 за ст. ст.) червня 1863 року в місті Ніжині. Член-кореспондент АН СРСР (1921), професор Варшавського, Казанського, Московського університетів. Наукові праці в галузі кристалографії та кристалооптики, променево-структурного аналізу. Вивів закон інтерференцій, відбиття Х-променів від кристала (1913, формула Вульфа-Бреггов).

У 1913 році, незалежно від англійців, батька та сина, Генрі та Лоуренса Бреггів, зовсім іншим шляхом, Г.В. Вульф відкрив закон інтерференції рентгенівських променів, відбитих атомною плоскістю кристалів та вивів основну формулу рентгеноструктурного аналізу (відоме як умова Бреггів-Вульфа або правило Бреггів-Вульфа). Незважаючи на те, що статті Вульфа та англійців вийшли з друку майже одночасно, за це відкриття Бреггам була присуджена Нобелівська премія (1915 р.), а Вульф залишився без нагороди.

Народився 14 (1 за ст. ст.) 1773 року в місті Ніжині. Під час першої кругосвітньої подорожі (1803-1806) був капітаном судна «Нева». 1827 року перебуваючи у Ніжині особисто подарував директору Ніжинського ліцею І. Орлаю повний комплект видання книги «Путешествие вокруг света на корабле «Нева» в 1803-1806 годах», яка зараз зберігається у Музеї рідкісної книги ім. Г.Васильківського Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя.

Помер 26 лютого 1837 р. у Петербурзі і був похований на цвинтарі Олександро-Невської лаври. На його могилі, на зібрані морськими офіцерами кошти, був поставлений пам'ятник, ескіз якого намалював сам мореплавець. На постаменті лежить залізний якір, там же викарбовано епітафію, складену ним самим: «Прохожий, не тужи о томъ, Кто кинул якорь здесь Он взял съ собою паруса, Под коими взлетитъ въ предълъ небесъ».

Ім'я Юрія Федоровича Лисянського носить острів на Гавайях, півострів на Алясці, протока, річка, гора на Сахаліні. В місті Ніжині встановлений пам'ятник Юрію Лисянському та є вулиця його імені.