Будинок поміщиці Н.І.Пашковської

Датування: Середина 19 ст
№ наказу МКТ/Мінкультури про внесення до реєстру : 1566
Дата наказу МКТ/Мінкультури про внесення до реєстру : 2012-12-21
Охоронний № : 10043-Чр
Адреса: Вул. Овдієвська, 27
Категорії: Пам'ятки архітектури;
Доба: Імперська;
Статус: Об'єкт місцевого значення;
Персоналії: Різниченко В.В.;
показати на карті

Житловий двоповерховий будинок з прилеглою територією належав поміщиці Н.І.Пашковській. Будівля є характерним прикладом цивільної архітектури Ніжина доби пізнього класицизму. За час свого існування будинок не зазнав суттєвих перебудов. У цьому будинку під час навчання у Ніжинській класичній гімназії (1880- ті роки) мешкав Різниченко Володимир Васильович (1870-1932) – видатний український вчений у галузі геології та географії, академік АН УРСР (1929), художник-карикатурист, поет і перекладач. У 1912-1919 роках тут містилася 2-га чоловіча гімназія м.Ніжина.

У цьому будинку під час навчання у Ніжинській класичній гімназії (1880- ті роки) мешкав Різниченко Володимир Васильович (1870-1932) – видатний український вчений у галузі геології та географії, академік АН УРСР (1929), художник-карикатурист, поет і перекладач.

Різниченко Володимир Васильович (18 жовтня 1870 - 1 квітня 1932) – український вчений у галузі четвертинної геології, геоморфології, тектоніки, гляціології, географії, один з перших керівників Українського відділення Геологічного комітету, директор Інституту геологічних наук (1930-1932), художник-карикатурист, поет і перекладач, член Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові, академік АН УРСР.

Народився на хуторі Валентієвому Ніжинського району. Після закінчення Ніжинської гімназії у 1891поступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університету. Тут він прилучився до революційного руху і став членом «Союзної ради об'єднаних нелегальних студентських організацій Харкова». У1896 році по закінченні навчання працював у Москві та Херсоні ( завідувачем статистичного відділу Херсонської повітової земської управи.

До 1916 року провадив геологічні дослідження у Середній Азії та Казахстані, зокрема у гірських масивах Тарбагатаю, Тянь-Шаню, Південного Алтаю, склав першу геологічну і тектонічну карту Південного Алтаю, відкрив низку нових льодовиків. Результати наукових досліджень Володимира Васильовича одержали високу оцінку. Російське Географічне товариство вшанувало науковий подвиг ученого почесною нагородою — золотою медаллю ім. М. М. Пржевальського.

Другий період наукової, науково-організаційної та громадської діяльності В. В. Різниченка пов'язаний з Україною. У 1916 – 1917 займався вивченням геології, тектоніки й гідрогеології Волині. З часу проголошення Української Народної Республіки і організації у 1918 році Українського Геологічного комітету В. В. Різниченко працює спочатку позаштатним, а потім штатним старшим геологом. У 1927-28 роках очолював Українське відділення Геологічного комітету, був одним із перших організаторів проведення в Україні геологічної зйомки.

З 1929 року Володимир Різниченко дійсний член АН УРСР та Наукового товариства ім. Т.Шевченка, академік. У 1930 році очолив науково-дослідний інститут АН УРСР. Ґрунтовно висвітлив стратиграфію та тектоніку Середнього Придніпров`я , особливо Канівських гір, 1931 року організував і очолив першу комплексну експедицію в район Дніпробуду.

В. В. Різниченко є ініціатором створення Канівського заповідника. 27 липня 1923 р. він подав доповідну записку в секцію охорони природи Сільськогосподарського наукового комітету України, в якій обґрунтував необхідність створення заповідника на берегових кручах Дніпра площею близько 10 кв. верст. 30 липня 1923 р. колегія наркомату землеробства УСР, розглянувши записку В. В. Різниченка, приступила до створення Канівського заповідника. Брав також вчений участь і в дослідницькій роботі заповідника Асканія-Нова.

Володимир Різниченко відомий також як поет і художник-карикатурист (псевдонім Велентій — дівоче прізвище матері). Поезії і етюди друкував у Літературно-науковому віснику. У 1901 році з'являються його перші вірші: «Зірка на землі», «На чужині далекій», публікації у збірнику-альманаху «Перша ластівка» (1905), «Розваги» (1905, 1908), «Терновий вінок» (1908), «На вічну пам'ять Тарасові Шевченкові» (1910), карикатури у журналі «Шершень»1906) і газеті «Рада»( 1909-12). Із 1913 року не друкувався.

Помер В.Різниченко 1 квітня 1932. Похований у Києві на Лук`янівському цвинтарі.

Місце на карті