досліджуй ніжин самостійно

Нове місто - це ще один фрагмент історії, що постає перед спраглим поглядом туриста. Церкви, музеї, історичні вулиці - все це створює неповторну атмосферу та закликає дізнаватис про місто все більше та більше. Саме для цього працівники історичного музею м. Ніжина розробили та записали спеціально для вас тур самими цікавими місцинами одного з 7-ми чудем України.

Місто Ніжин розташоване у південній частині Чернігівської області. Місто є сучасним адміністративно-політичним, соціально-економічним, історико-культурним та інтелектуальний центром Чернігівської області.

Ніжин – одне із стародавніх міст України, визначний центр українського козацтва. Нині районний центр Чернігівської області, місто обласного підпорядкування. Розташований на обох берегах річки Остер (притока ріки Десни), яка тече містом проритим у 1812 році каналом.

На території міста знаходяться: городище ХІІ – ХІІІ століть, поселення епохи бронзи (ІІ тис. до н. е.), ранньослов’янські (ІІІ – V ст.), часів Київської Русі (ХІ – ХІІІ ст.), курган (ІІ – І тис. до н. е.). Вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1147 роком як Уненеж (інші ймовірні назви давньоруського періоду – Нежатин, Нежатина Нива). У ХІІ столітті був фортецею Чернігівського князівства на його південно-східних рубежах. У 1239 році місто зруйнували орди Батия. З середини XIV століття входив до складу Великого князівства Литовського. З 1514 року відомий як Ніжин.

За Деулінським перемир’ям 1618 року відійшов до Речі Посполитої. У 1625 році за короля Сигізмунда ІІІ на місці старого городища звели нове місто й укріплення, в цьому ж році місто отримало магдебурзьке право. До 1648 року майже вся Ніжинщина належала до володінь великого короного гетьмана Миколая Потоцького. В результаті подій війни 1648-54 років кардинально змінюється політична ситуація. З червня 1648 року місто стає центром козацького полку – найбільшого на Лівобережній Україні. 1658 року з дозволу гетьмана І.Виговського у Ніжині знову з’являються польські війська, які після воєнних дій незабаром залишають місто. В 1663 році в Ніжині відбувається так звана Чорна рада, на якій було обрано гетьманом Лівобережної України І.Брюховецького.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Ніжин відійшов до Росії. У жовтні 1708 року Ніжинський полк захищав місто від шведів. З 1742 року через місто проходив поштовий тракт Глухів-Київ; в 1770-х роках споруджено ніжинську поштову контору. Протягом другої половини XVІІ – XVІІІ століть Ніжин стає одним з провідних центрів внутрішньої і зовнішньої торгівлі України. Виникають ковальський, ткацький, гончарний, шевський, золотарський та інші цехи. В місті діяли 8 цегельних заводів, 29 кузень, 15 вітряків, 7 водяних млинів, 2 пивоварні, 2 солодовні, 3 осередки по виробництву селітри, 2 ткацькі мануфактури. У 8 ремісничих цехах налічувалося 657 майстрів. У місті тричі на рік відбувалися ярмарки – Троїцький, Покровський і Всеїдний, на які приїздили купці з Росії, Західної Європи, країн Сходу.

Значну роль у торговому житті Ніжина відіграла грецька громада, яка оселилася в місті з середині XVІІ століття. Вона отримала від гетьмана Б.Хмельницького та наступних гетьманів ряд привілеїв, зокрема на самоврядування, звільнення від податків, мита. В 1675 році виникло Ніжинське грецьке братство, згодом діяв грецький магістрат, у 1696 році відкрито грецьку школу (з 1814 року – Олександрівське грецьке училище). На ніжинських землях грецькі колоністи вирощували особливий сорт огірків. З поміж інших освітніх закладів у 1762 р. відкрився приватний пансіон, 1782 – двокласне народне училище (з 1812 р. – повітове училище). У 1786 році діяло 7 парафіяльних шкіл, незабаром відкрилася жіноча гімназія. У 1740 відкрито першу на Лівобережжі міську аптеку.

Протягом XVІІ-XVІІІ століть в Ніжині здійснювалося широке будівництво культових і громадських споруд (в 1668 році зведено Миколаївський, 1702 – Благовіщенський, 1778 – Введенський собори); у 1721 р. Богоявленську (Замкову), 1731 – Михайлівську, 1733 – Троїцьку, 1752 – Йоанна Богослова, 1775 – Хрестовоздвиженську, в 1780-ті роки – Всіхсвятську церкви. Діяли Введенський (1660), Благовіщенський (1702), Ветхо-Різдвяний Георгіївський (XVІІ-ХІХ ст.) монастирі. У кінці XVІІІ ст. у зв’язку із завоюванням Росією Криму і Причорномор’я Ніжин втрачає значення торгівельного і військово-адміністративного центру та з 1782 р. стає повітовим містом Чернігівського намісництва.

З Ніжином пов’язані імена низки визначних діячів вітчизняної культури XVІІ-ХІХ ст., зокрема українського і російського письменника, філософа, церковно-політичного діяча Стефана Яворського, генерального підскарбія, ймовірного автора Літопису Самовидця – Р.Ракушки-Романовського, українського письменника, педагога, церковного діяча І.Максимовича, українського церковного і громадського діяча, письменника Г.Кониського, мореплавця Ю.Лисянського, українського і російського історика М.Бантиш-Каменського, а також М.Гоголя. Ніжин відвідували Т.Шевченко, Л.Глібов, Марко Вовчок, співак і композитор С.Гулак-Артемовський, письменники О.Афанасьєв-Чужбинський, М.Гербель, російські діячі культури О.Пушкін, О.Грибоєдов, М.Глінка, польський поет А.Міцкевич. У 1820 році, коли в Ніжині відкрилася Гімназія вищих наук, яка за статусом прирівнювалася до університету, місто було єдиним центром повіту Російської Імперії, що мало вищий навчальний заклад (1832 р. реорганізовано в фізико-математичний ліцей; 1840 – в юридичний ліцей, 1875 – історико-філологічний інститут).

В 1846 році налічувалося 9300 жителів, в 1866 – близько 18000, в 1897 – 34213 мешканців. Діяло 22 церкви, 2 монастирі, костел та синагога. Серед 27 невеликих підприємств виділявся мідноливарний завод братів Чернових. В 1868 році збудовано залізничний вокзал. Зростає кількість навчальних закладів: технічне вище початкове (1907), культосвітнє (1908), комерційне (1910) училища; діяло кілька чоловічих і жіночих гімназій. У 1893 відкрито народний дім, у 1905 – народну бібліотеку, 1906 – літній театр, 1907 кінотеатр Б.Вержиківського.

Після громадянської війни почалася відбудова міського господарства. В 1921 році почали діяльність олійницький завод, механічний млин, завод землеобробних машин, махорочна фабрика, пивзавод, промислові артілі, в 1927 році – нова електростанція, а в наступному році стали до ладу водогін та радіовузол. Розпочав діяльність Інститут народної освіти (науково-педагогічний інститут), технікуми механізації, транспортний та медичний.

З 1923 року місто стає центром Ніжинського округу. Напередодні ІІ Світової війни в Ніжині діяло 7 заводів, 17 промартілей; у приміській зоні – 6 колгоспів, МТС. Після визволення міста розпочалися відбудовчі процеси. В післявоєнний час у Ніжині діють заводи: «Ніжинсільмаш», «Прогрес», побутової хімії, механічний, жирокомбінат та інші. Формуються нові житлові масиви, переважно на північній та південній околицях міста.